четвер, 10 квітня 2014 р.

Серйозне зацікавлення українським фольклором виникло у В.Гнатюка під впливом М.Грушевського, О.Колесси, І.Франка. А завдяки М.Драгоманову він звернув увагу на майже не досліджену етнографами територію - Закарпаття. Здійснивши туди впродовж 1895-1903 р. шість фольклорно-етнографічних експедицій, він зібрав матеріали, які лягли в основу фундаментальної праці - шеститомника "Етнографічні матеріали з Угорської Руси" (1898-1912), що й досі є унікальним джерелом для пізнання мови та фольклору цього регіону.
У 1896 р. молодий вчений видав свою першу збірку "Лірники", яка містила детальний опис життя та побуту мандрівних співців-музикантів, словник їхньої мови та півсотні зразків репертуару.
      Наступного року Володимир Гнатюк очолив студентське товариство "Академічна громада", яке під його керівництвом розгорнуло широку діяльність. Зокрема з ініціативи Володимира Михайловича було видано поетичну збірку І.Франка "Мій Ізмарагд" й організовано широке святкування 25-річчя його творчої праці. Крім того, вийшли друком збірник "Привіт д-ру Івану Франкові" та бібліографія творів письменника за 25 років, збірник музичних творів на його слова тощо.
У 1898 р. В.Гнатюк опрацював проект заснування Товариства руських письменників й став головою спілки "Фонд підмоги незасібних літераторів", згодом перетвореної в "Українсько-руську видавничу спілку". Ця організація до початку Першої світової війни видала близько 300 книжок, майже половину з яких підготував до друку Володимир Михайлович.
У 1898 р., після успішного закінчення університету, В.Гнатюка через виявлену ним активність у політичному та громадському русі української молоді було призначено у Самбірську гімназію, на посаду заступника вчителя, що значно ускладнило реалізацію його життєвих й творчих планів. Тому від цієї посади він відмовився. До 1906 р. працював у "Літературно-науковому віснику". З 1900 р. вчений був редактором усіх видань Етнографічної комісії НТШ, яку очолив


у 1916 р. Таким чином В.Гнатюк став першим професійним науковцем-україністом у Західній Україні. Упродовж більшої частини історії НТШ його структуру визначали три секції: Історично-філософська, Філологічна та Математично-природописно-лікарська. Від 1892 р. з появою першого тому "Записок НТШ" а далі й інших серійних наукових збірників, розпочалася наукова розбудова Товариства. Особливий науковий та організаційний поступ здійснено під головуванням Михайла Грушевського (1897-1913): великого розмаху набрав випуск численних серійних і монографічних видань, придбано декілька великих будинків, розпочато створення музеїв, бібліотеки та архівів.


У Тернополі пам’ятають і шанують Володимира Гнатюка



Мкола Мушинка більше відомий тернопільський громаді як активний і колоритний учасник фестивалю "Дзвони Лемківщини". Та нещодавній його візит до нашого міста був пов'язаний із презентацією книги про Володимира Гнатюка, яка вийшла у світ у видавництві "Навчальна книга "Богдан". Микола Мушинка вважає цю працю одним із найважливіших досягнень у своєму житті.
"Дослідженнями Володимира Гнатюка я зацікавився ще в студентські роки. Мені навіть пощастило знайти унікальний архів із записами відомого фолькльориста. Свого часу мене вислали з Радянського Союзу через контакти з дисидентами, тому я не міг знайти собі гідної роботи. Спершу п'ять років працював пастухом, а потім влаштувався кочегаром. На цій роботі і почав писати монографію про Володимира Гнатюка. Її тоді видало Наукове товариство імені Т.Шевченка. Гонорару не отримав, але попросив, щоб 25 моїх авторських примірників розіслали у наукові бібліотеки України. Та є людина, завдяки якій сьогодні вийшла у світ ця книга, - це моя дружина. Вона за сумісництвом ще й мій секретар. Саме дружина підрахувала, що це вже 78 моя книга. Окрім того, мене радує той факт, що видання опубліковане у Тернополі, де пам'ятаютьь і шанують Володимира Гнатюка. Наприклад, під час зустрічі із студентами педагогічного університету мене вразила їх зацікавленість. Вони розкупили всі книги, які я мав із собою", - розповів Микола Мушинка.


ПОЛОЖЕННЯ про премію імені В.М. Гнатюка за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини

1. Премія   імені  В.М.  Гнатюка  за  збереження  та  охорону нематеріальної культурної  спадщини  (далі  -  Премія),  заснована постановою  Кабінету  Міністрів  України від 31 серпня  2005  року N 841 присуджується   щорічно людям, які  своєю діяльністю    сприяють    виявленню,   фіксації,   збереженню   та популяризації етнокультурної спадщини та регіональних особливостей українського народу.
2. Премія   присуджується   до   дня   народження  Володимира Михайловича Гнатюка - 9 травня,  починаючи з 2006 року  у  розмірі 5 тис.   гривень.Творчий   доробок  претендентівмає  бути  оприлюднений  протягом  останніх  трьох  років,  але не пізніше ніж за три місяці до їх висунення на здобуття Премії, мати позитивні  рецензії  в  мистецтвознавчій  та  науковій  літературі (періодиці) та засобах масової інформації.



Музей Володимира Гнатюка — обласний комунальний етнографічно-меморіальний музей у селі Велеснів Монастириського району Тернопільської області. Заснований з ініціативи і за участі Остапа Черемшинського, який є директором музею від дня його відкриття 31 травня 1969 року. Для музею у 1964—1967 роках було споруджено окремий будинок. У зібранні мате­ріалів та експонатів брали участь І. Ґерета, Б. Ельгорт, інші наукові працівники Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Спів­працювали з організаторами музею Микола Мушинка, чеський україніст Ф. Главачек, I. Коцюбинська, дочка В. Гнатюка О. Піснячевська й інші. Допомогли у створенні музею Львівська наукова бібліотека, ГМФЕ ім. М. Рильського, Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН Українита ін. Експозицію оформляли київські художники Юрій Кисличенко й Ірина Левитська. У фондах — понад 7 тис. експонатів. Спочатку музей діяв у 5, від 1976  р. — у 8 кімнатах.

 Понад 1500 експонатів представлено в експозиції музею, ще понад 6,5 тис. зберігаються в його фондах.
В кімнаті І представлені експонати, які стосуються дитячих та юнацьких років ученого (1871 – 1898 рр.) – родинні фотографії, листи, документи, унікальні книжкові видання, якими користувався В. Гнатюк, будучи гімназистом Бучацької нижчої гімназії.
Тут можна побачити також речі селянського побуту часів Гнатюкового дитинства. Серед них реліквії – домоткані рушники батькової роботи. Представлені також періодичні видання, в яких В. Гнатюк друкував перші етнографічні твори під час навчання у Львівському університеті.




В кімнаті ІІ представлені фотоматеріали, примірники праць, виданих В, Гнатюком у 1895-97 роках.  В кімнаті ІІІ можна ознайомитись з матеріалами, які стосуються наукової роботи вченого у 1895 – 1903 рр., зокрема праці, присвячені дослідження творчості населення так званої Угорської Русі (теперішня територія Українського Закарпаття та Пряшівщини, що в СхіднійСловаччині). Експозиція кімнати IV розповідає про останній період життя та творчості вченого.
В кімнаті
V представлені видання праць В.Гнатюка різних років, також спогади, монографії присвячені життю та діяльності видатного вченого. Експозиції кімнат VІ та VІІ знайомлять нас з сімейним життям В. Гнатюка, його звичками та побутом.
 Сьогодні музей став значним культурним осередком. Двері музею В.Гнатюка в с. Велеснів завжди гостинно відкриті для відвідувачів.

Серед видатних учених, уродженців Тернопільщини, чільне місце належить Володимирові Михайловичу Гнатюкові. Феномен цієї людини можна зрозуміти, звернувшись до тієї багатої спадщини, яку він залишив, і проаналізувавши різні напрями його громадської діяльності.  Про його справді титанічну наукову роботу свідчать близько 300 праць - монографій, статей, рецензій тощо.  агальний обсяг фольклорних збірників, виданих упродовж лише двадцятиріччя (1897-1918 рр.), становить близько 6000 сторінок.
Народився В.М.Гнатюк у с. Велеснів у бідній багатодітній сім'ї. Батько служив сільським дяком, тому члени родини були письменними. Навчався Володимир спочатку в Бучацькій, а потім у Станіславській вищій гімназії. Вже в цей період почав серйозно студіювати фольклористичні та етнографічні праці. Ще в третьому класі знав близько ста фольклорних творів. А в 17 років вже мав рукописну збірку, що вміщувала понад 500 мелодій. Володимир Михайлович досліджував майже всі жанри: казки, легенди, перекази, народні оповідання, пісні, прислів'я, приказки, вивчав звичаї, вірування, демонологію, історію фольклористики, методику збирання фольклору тощо. Крім українського, Володимир Гнатюк досліджував фольклор та етнографію майже всіх слов'янських народів: білорусів, росіян, поляків, чехів, словаків, болгар, сербів, хорватів.  Він був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки.

     Володимир Михайлович досліджував майже всі жанри: казки, легенди, перекази, народні оповідання, пісні, методику збирання фольклору тощо. 
Упродовж 1905-1907 рр. В.Гнатюк видав три томи "Коломийок", 1909 - "Гаївки", 1914 - "Колядки і щедрівки" (усе це з пісенного матеріалу). Крім того, вчений, по суті, був першопрохідцем у дослідженні народної прози. Із прозових текстів В.Гнатюк уклав збірники "Галицько-руські народні легенди" у двох томах (1902-1905), "Народні оповідання про опришків" (1910), за що був удостоєний Петербурзькою Академією наук премії ім. О.О.Котляревського, а також "Українські народні байки" у двох томах (1916). Казки, легенди, перекази, анекдоти, записані на Закарпатті, склали унікальні раритети: "Етнографічні матеріали з Угорської Русі" (1897-1911), "Народні новели" (1917), "Народні байки" (1918), "Як повстав світ" (1920) та ін.